На будинку збереглася меморіальна дошка з написом: "У листопаді 1929 року тут перед учнями школи виступив з промовою член ЦК Німецької Компартії Вільгельм Пік".

Пізніше - Будинок школяра. До Великої Вітчизняної війни і після неї — до 1985 року — дитяча бібліотека

Як місто, Старокостянтинів споконвіку характеризувався стильною архітектурою. Лихоліття не обминули руйнуванням будівлі міста, але крізь сивину віків вони мовчки усе ще промовляють до нас, нинішніх, своїми привабливими формами. У XIXстолітті Старокостянтинів набув нового архітектурного стилю, що відрізнявся від попереднього. Це вже було місто військове — тут квартирували кавалерійські полки, а ще відчутно й помітно розвивалася промисловість. Для спорудження військових казарм, військових клубів, церков тогочасні архітектори використовували, як правило, червону цеглу. Майстерне мурування не потребувало зовнішнього тинькування. Приміщення оздоблювались портиками та виступами у вигляді колон. Традиційним було оздоблення вікон, дверей. У кольоровій гамі приміщень поєднувались охристі яскраві і спокійні тони. Цегла, з якої будували приміщення, була місцевого виробництва. Щоправда, для внутрішніх робіт, особливо для камінів і печей, використовували білу цеглу, довезену із Лондона. У різних за призначенням будовах - Червоного млина й будинку Монополу (державного підприємства по розливу горілки) - простежуються однакові риси. Вони свідчать про велику прихильність тогочасних майстрів-зодчих до класицизму. Загалом же архітектурний стиль XIXст. відрізняється строгістю форм, чіткістю ліній і грайливим натяком карнизів на те, що їх автор був художником.

Довгастими вікнами і примхливими балконами дивиться тепер на нас місто, немов промовляючи: « Ану, прочитайте мене, розгадайте, зрозумійте. Уявіть мене тодішнім, колишнім»... І все ж загадки залишаються... Як сама вічність...