Готуючись до відступу, Я. Вишневецький наказав командиру піхотного полку Осинському зайняти до світанку позиції біля броду на лівому березі Случі і затримати протягом дня 27 липня козаків, забезпечивши відступ війська на захід. Як тільки з'явилися перші ознаки світанку, польський обоз рушив до Кульчина (30 км західніше Старокостянтинова), а за ним пішла кроком кіннота. Коли розвиднілось, поляки побачили на правому березі Случі козацьке військо, вишикуване у бойові порядки. За сигналом козаки почали табором форсувати річку. Вдарила польська артилерія, їй відповіла козацька. Зі своїх позицій на березі біля броду відкрила вогонь польська піхота. Проте козаки, невпинно рухаючись, вийшли на лівий берег і під вогнем почали окопуватися, перетягувати через річку вози з артилерією.

Декілька разів піднімалася польська піхота в атаку, але скинути козаків у річку не вдалося. Кількість їх на захопленому клаптику землі невпинно зростала. Вони окопались, перетягли гармати і вдарили прямою наводкою по польській піхоті. Остання не витримала артилерійського вогню і почала тікати. Я. Вишневецький наказав зняти гармати і відступати до Кульчина, а щоб скинути козаків у річку, провів три кінні атаки. Ціною значних втрат йому вдалось потіснити повстанців і відбити у них 5 гармат, дві гаківниці і дві органки. Однак козаки негайно відновили наступ: перетягнуті через Случ вози поставили по периметру плацдарму, і атаки кінноти стали неможливими. Я. Вишневецький робить спроби повернути піхоту назад, до річки, але з цим не погоджується Я. Тишкевич. Форсованим маршем тікало польське військо до Кульчина, а звідти - на захід, до Збаража.

Не можна не звернути увагу на те, що, зазнаю­чи протягом 1648 р. поразки, польська шляхта у висвітленні подій під Махнівкою та під Старокостянтиновом подає звичайні, рядові епізоди бою, котрі не мали вирішального впливу на його хід, як великі пол­ководницькі досягнення Я. Вишневецького. Серед таких рядових епізодів є розгром козацької похідної застави (до речі, доля застав завжди така) і захоплення у козаків 5 легких гармат та 4 рушниць під час бою за Росоловецьку переправу. Усі описи діяльності Я. Вишневецького пронизує провідна думка про те, що він був геніальним полководцем, але талант його не розкрив­ся, бо йому заважали, і в першу чергу-київський воєвода Я. Тишкевич. Щоб звеличити Я. Вишневецького над Я. Тишкевичем, часто-густо використовується вислів Б. Маскевича:

"Князь золотом писав, а воєвода г... припечатував".

М. Кривоніс, між тим, не став переслідувати Я. Вишневецького. Це ще раз підтверджує, що його розгром не був першочерговим завданням для українського командування. Очолюючи авангард повстанської армії, М. Кривоніс вийшов у вигідний в стратегічному відношенні район Старокостянтинова і підготував грунт для блокування основних комунікацій, які з ним межували, а також створив умови для виходу та розгортання там головних сил українського війська. Здобувши Старокостянтинів, він перетворив його на опорний пункт української армії. Зберігаючи основні сили у цьому районі, М. Кривоніс направив козацько-селянські загони на здобуття містечок у визначеній для нього Б. Хмельницьким смузі, до рубежу Острог - Красилів - Сатанів - Кам'янець-Подільський.

На початку серпня 1648 р. козаки здобули одну з потужніших на той час фортець - Бар і розпочали облогу ще більш потужної - Кам'янець-Подільської.

Отже, М. Кривоніс, очоливши авангард української армії, виконав своє завдання. Бойовими діями під Старокостянтиновом 25-27 липня він вписав нову сторінку в історію українського воєнного мистецтва. Врахувавши оперативно-тактичну перевагу польського війська над українським у кавалерії, М. Кривоніс застосував на марші та при проведенні бойових дій оригінальну побудову свого війська: в авангарді поставив рухомий табір, який форсував Случ і примусив відступити польське військо. Форсування водної перепони за допомогою рухомого табору з возів - нова сторінка в арсеналі використання цього бойового порядку.