Б. Хмельницький мав вигідне оперативне розташування свого війська. Авангард головних сил на чолі з М. Кривоносом перебував на рубежі Росоловецька переправа (через Случ) - Старокостянтинів. Це місто, розташоване на лівому березі Случі, обороняв гарнізон із 5 тис. козаків. З правим берегом воно сполучалось дерев'яним мостом. Росоловецьку переправу прикривало біля трьох козацьких полків (10 тис. чол.). На відстані 35 км від авангарду, у районі Гончарихи, зосередилися головні сили української армії. Польське військо перебувало на відстані 60 км від авангарду української армії, поблизу Човганського Каменю. Є всі підстави стверджувати, що в цьому розташуванні війська був закладений план майбутньої битви, який Б. Хмельницький мав реалізувати на початку вересня 1648 р., після прибуття татарської кінноти.

Кримсько-татарське військо повинне було підійти в останніх числах серпня, але виявилося, що:

1. З двадцятих чисел липня по перші числа вересня 1648 р. на землі Кримського ханства були здійснені напади донських козаків. Про це свідчать грамоти кримського хана та калга-султана від 27 липня та 9 вересня 1648 р. до московського царя. У зв'язку з цим Тугай-бей залишив Сині Води і повернувся до Криму (Перекопу).

2. На цей період випало велике мусульманське свято - Шабан, кульмінація якого припадала на 4 вересня (15 число восьмого місяця за мусульманським календарем). Отже, татари у призначений строк не прибули, і це порушило всі плани Б. Хмельницького.

Той факт, щоіз запізненням до Пилявців прибула і Буджацька орда, дає підстави вважати (базуючись на розрахунках), що Б. Хмельницький звернувся по допомогу до її ватагів після того, як польське військо почало просуватися у район бойових дій до Пилявців. Землі Буджацької орди не зазнавали нападів (з-за географічних умов) донських козаків, тому на її допомогу можна було розраховувати значно раніше. Це врахував Б. Хмельницький на майбутнє.

Ситуація складалася так, що польська сторона перебрала на себе ініціативу розпочати бойові дії першою, маючи оперативно-тактичну перевагу у кавалерії. Тому Б. Хмельницький вирішує залишити район Гончарихи і зосередитись біля Пилявців, ухилившись від битви до прибуття татарської кінноти. За повідомленням польських джерел, українське військо вийшло з Гончарихи востанніх числах серпня 1648 р.

Б. Хмельницький вибрав вигідну позицію для розташування свого табору - на правому березі ріки Ікви в районі висоти 346, між населеними пунктами Пилява та Пилявка (25 км південно-східніше Старокостянтинова). По периметру табору в шість рядів були поставлені вози, викопані шанці і насипані вали, на яких встановили більше 100 гармат.

Розрахунки свідчать, що кожна сторона чоти­рикутного табору мала довжину не менше кілометра. Табір розташовувався з південно-західної сторони Пилявецького замку, з яким, очевидно, було влаштовано надійне сполучення, бо в ньому перебував командний пункт Б. Хмельницького. Замок мав невеликі розміри (довжина кожної стіни - 50 м, висота -10 м), але та обставина, що стояв він на підвищеному березі Ікви, дозволяла спостерігати з його башт за полем бою. Вище замку була гребля, яка одночасно слугувала мостом через Ікву. Для охорони греблі на правому березі засіла в окопі козацька піхота. Лівий берег Ікви та значна територія, що до нього прилягала, мали складний рельєф місцевості у вигляді пагорбів і численних рівчаків, на дні яких протікали струмки, перетворюючись в окремих місцях на широкі заболочені розливи. Така місцевість була не тільки не придатна для розташування укріпленого табору, а й, головне, не дозволяла ворогові розгорнути в бойовий порядок свою кінноту, тобто реалізувати оперативно-тактичну перевагу над повстанцями у цьому роді війська.

Отже, таке поле битви Б. Хмельницький вибрав навмисне. Через зміну району зосередження голо­вних сил української армії втрачали своє оперативне значення Старокостянтинів та Росоловецька перепра­ва. У зв'язку з цим М.Кривоніс залишив переправу і теж наблизився до Пилявців, але розташував свій табір на лівому березі Ікви, напроти Пилявецького замку - на правому фланзі головних сил української армії, продовжуючи виконувати функції її авангарду. Г. Грабянка про це повідомляє:"...от Константинова Кривонос стал над Пилявою обозом, Хмелніцкій же з другой сторони речки у гребле...".

Селянсько-повстанські формування, очолювані К. Півторакожухом, стали табором на лівому фланзі головних сил української армії (південніше сучасного села Деркачі), перетворились на її ар'єргард і прикрили брід через Ікву при впадінні у неї Пилявки. На рубежі Загірне - Лажева по річці Смолці розгорнувся селянсько-повстанський полк передової сторожі, очолюваний П. Головацьким. Місто Старокостянтинів продовжував утримувати український гарнізон. Командування головними силами української армії (обладнання табору та його оборону) Б. Хмельницький доручив генеральному обозному І. Черняті, а сам узяв на себе загальне керівництво битвою.

Розташування складових частин української армії у районі Пилявців свідчить, що Б. Хмельницький, відмовившись від рішучих бойових дій до прибуття татар-союзників, прагнув спрямувати дії ворога (з метою його виснаження) проти авангарду (М. Кривоніс) та ар'єргарду (К. Півторакожуха), зберігаючи потенцію головних сил свого війська для майбутньої битви.

Польському командуванню було відомо, що Б. Хмельницький не розпочинає бойових дій тому, що чекає на допомогу татар-союзників. Незважаючи на те, що збір польського війська і переговори з Б. Хмельницьким не були завершені, шляхта, зокрема Я. Вишневецький, вимагали негайно розпочати бойові дії. Так, у листі від ЗО серпня 1648 р. до ксьондза Цеклінського Я. Вишневецький писав, що "через переговори втрачається зручний час для розгрому ворога. Війна буде значно важчою і затягнеться, якщо прибудуть татари. Є відомості, що біля маяка їх переправляється 30 тисяч". Про наближення татар неодноразово приходили різні чутки. Від молдавського господаря 13 вересня 1648 р. дізналися, що татари ще не перейшли Дніпро. Тому було вирішено зранку 14 вересня вирушити для розгрому Б. Хмельницького.

Наприкінці дня 15 вересня польське військо підійшло до Росоловецької переправи і, на своє здивування, виявило, що вона не обороняється противником. Почалася переправа артилерії і обозу на правий берег. Однак Д. Заславський, побоюючись пастки, наказавусім повернутись назад і заночувати табором на лівому березі Случі. До Старокостянтинова був посланий роз'їзд, який повідомив, що місто захищають 5 тис. козаків. Наступного дня, 16 вересня, двохтисячний загін польської кінноти підійшов до Старокостянтинова. Козаки не вийшли з міста в поле, а вели бій з оборонних споруд.

Польське командування, зокрема М. Остророг, враховуючи, що здобуття Старокостянтинова буде пов'язане із значними втратами, вирішило не брати його. Але О. Конєцпольський і Я. Вишневецький наполягали на штурмі міста, плануючи підтягнути до нього піхоту та артилерію з табору, який розташувався біля Росоловецької переправи. Та вранці 17 вересня виявилося, що вночі козаки залишили місто й вирушили до табору М. Кривоноса.

Як вже зазначалось, Старокостянтинів втратив своє оперативне значення як плацдарм на лівому березі Случі через те, що проведення битви планувалося в іншому районі. В той же час утримування міста в руках української армії примусило б польське командування стати тут табором, який був би базою для проведення бойових дій біля міста та у районі Пилявців. А це якраз було небажаним. Навпаки, треба було зробити все можливе, щоб поляки отаборилися біля Пилявців, на незручній місцевості. У зв'язку з цим головна мета здачі Старокостянтинова - це психологічний вплив на ворога, створення у нього враження, що українська армія піддалася паніці, налякавшись численного польського війська. До речі, це так і сталося: польська шляхта розглядала здачу міста як ганебну втечу козацького гарнізону. На цій підставі вважалося, що і переправа через Случ біля Росолівців була покинута переляканими козаками. Ця впевненість остаточно закріпилась у шляхти, коли того ж дня, 17 вересня, польський розвідувальний загін (одна тисяча кіннотників), висланий до району Пилявців, розгромив на своєму шляху передову козацьку сторожу (з селян-повстанців) в декілька тисяч чоловік. Як повідомляють джерела, польські кіннотники переслідували повстанців упродовж 10 км.

Усі ці заходи були проведені Б. Хмельницьким для того, щоб у польської шляхти навіть не виникло думки про закладення табору у районі Старокостянтинова, щоб переконати її: перемога буде настільки легкою, що закладення базового табору є питання другорядне. Так воно й сталося. Командир розвідувального загону М. Зацвіліховський доповів, що місцевість біля Пилявців для розташування табору непридатна. Тому на військовій раді 18 вересня Д. Заславський, за пропозицією литовського обозного С. Осинського, наказав отаборитися біля Старокостянтинова. Шляхта не тільки не погодилась, а й звинуватила головного регіментаря в боягузтві, загрожувала бунтом і вимагала негайно вирушити до Пилявців. Отже, Б. Хмельницький досяг своєї мети - шляхта діяла за його сценарієм.

Зранку 19 вересня польське військо від Старокостянтинова і Росоловців вирушило до Пилявців. Наприкінці того ж дня воно зупинилося на шляху до Синяви, за 10 км від табору українського війська, і заночувало. На військовій раді М. Остророгу було доручено вибрати позицію для табору якнайближче до місцеперебування ворога. Протягом наступного дня провадилася розвідка по вибору позиції, вивченню району розташування противника.

Оцінюючи загальну оперативну обстановку цих днів, зазначимо, що для польського війська вона складалася несприятливо. На випадок затяжних бойових дій повинна була спрацювати концепція виснажування (вимотування) ворога, яка була покладена Ь. Хмельницьким в основу боротьби проти коронного війська. Про це красномовно повідомляє галицький стольник А. Московський у своєму листі з Варшави від 23 вересня 1648 р. Він пише, що міста Гусятин, Сатанів, Скалат та Зіньків здобуті повстанцями. Тому польське військо зараз, як у пастці, обложене навкруги ворогом. Захопивши Сатанів і Скалат, Б. Хмельницький відрізав тил польської армії.