Старокостянтинів

Попід мурами древнього міста,

Там, де церква старенька стоїть,

В’ється стрічкою синьою річка –

Мов виспівує пісню століть…

Варто лише повіки прикрити

І послухати стіни німі –

Вони дихають давнім століттям,

Костянтиновим голосом в сні.

Вітер плаче про битви минулі,

Про величні скарби неземні –

Чути скрегіт мечів, посвист кулі

І до Бога молитви святі.

Було всього у тебе потроху,

Вісімсот – о! то шлях немалий…

І спішить десь у поле дорога,

Де світанок зайнявся палкий.

І несе річка хвилі блакитні

У місця, де колись ще пройдеш,

Та на світі великім і вічнім

Місця кращого ти не знайдеш.

Та прислухався до людського болю, -

Він Зодчий, переможець лютих орд,

А ще палкий прихильник віри й волі.

…………………………………………

А князь Острозький, сказано, Творець –

Опора сил духовних на Вкраїні.

Культури вітчизняної розвій –

Аж сторінок і шелести, і шерехи.

Дзвеніли церкви і монастирі,

А не в палаці з срібла-злота келехи.

Острозька Академія – дива,

Учені-вчителі… І букви в’яззю.

І біблія з гербом – святий наш фоліант,

В століттях невмирущий,

Князь Костянтин-Василь – Атлант!