Понеділок, 24.07.2017, 22:48
Приветствую Вас Гість | RSS
 
                          
 

Меню сайту

 
Опитування
Ви були закордоном?
Всего ответов: 683

 

В обіймах Речі Посполитої

Визвольна війна 1648-1657 рр. залишила в нашому краї яскравий слід. У містах і містечках освоювались козацькі полки, утверджувались козацькі вольності. Документи доносять до нас відлуння тулумбасів Остропольського полку, який очолив Кривоносенко - син загиблого під Львовом легендарного козацького ватажка, героя Пилявецької битви. Слава козацького міста утвердилась за Костянтиновом на довгі роки.

Саме в цей час наше місто настільки подорослішало, що й отримало статус «Старого». З того часу його так і йменують — Старим Костянтиновом.

Не один раз приклади козацької звитяги осявали історію міста. В1660 році Старий Костянтинів знову став у центрі подій, коли гетьман Юрій Хмельниченко рушив козацькі полки назустріч російським і завдав останнім поразки під Чудновом. А потім був Тетеря, був і Дорошенко. Всі вони розуміли значення оборонних споруд міста і прагнули використати їх у боротьбі з польськими та російськими військами, відстоюючи власну незалежність. А підстави для такої боротьби були вагомі!

Польський уряд намагався усіляко утискувати козаків і навіть удався до ліквідації козацьких полків. У відповідь на це козаки в 1702 році підняли повстання під проводом Семена ПАЛІЯна Правобережній Україні. У похід на Поділля вирушив соратник Палія А.АБАЗИН. Його масово підтримали жителі міст і сіл. Загони повстанців зайняли Дунаївці, Летичів, Сатанів. На початку 1703 року повстанці підійшли до Старого Костянтинова й місто відкрило їм свої ворота - шляхта поспіхом тікала до Польщі, натомість у краї встановлювались козацькі порядки. Та недовго панували козаки на власній землі - до весни 1703 року повстання було придушене. Десятки тисяч його учасників зазнали катувань, а на ознаку того, що вони повстанці — їм відрізали ліве вухо. Серед тих нещасних були й сотні мешканців Старого Костянтинова.

Тяжка неволя поселилась у нашому краї. Поляки вдалися до жорстоких методів закріпачення, поширюючи їх навіть на міщан вони працювали у фільварках, виконували панщинні роботи. Так тривало аж до 1758 року.

Але дух козацької волі не вдалося зламати. В 20-х рр. XVIIIст. вибухає гайдамацьке повстання Максима Залізняка та Івана Гонти, відголосок якого сягає нашого краю. Воно охопило частину Волині. Безперечно, що в цей час у краї діяли загони гайдамаків, бо ж залишили вони по собі слід під селом Сербинівка – Гонтову могилу, як символ нескореності ненависному режимові.

В 1720 році місто перейшло у власність Анни-Марії Сангушко, яка володіла всім Старокостянтинівським повітом. А в 1753 році її син Януш-Олександр роздарував міські маєтності своїм родичам. Це був мудрий крок - князь прагнув уникнути спадкових суперечок. Містом із 1776 року управляли Август Чарторийський та його дівер Станіслав Любомирський. Згодом Август передає маєтності сестрі Ізабеллі Любомирській. У місті на довгі 34 роки поселяються Ізабелла та Станіслав Любомирські.

13 липня 1750 року придворний маршал литовський князь Януш Сангушко оформив документи на землю для будівництва костелу та монастиря ордену Капуцинів у Старому Костянтинові по вулиці Кріпосний вал. Майбутній монастир виростав уже за межами міста. Архітектором майбутньої споруди став видатний італієць Паоло Антоніо Фонтані. Його послуги обійшлись князю Сангушку в 100 злотих щорічно. Будівництво тривало до 1778 р.

8 травня перші прихожани отримали єпископське благословення - храм було освячено і присвячено Іоанну Хрестителю. В підвалини костелу закладалась ідея утвердження католицизму в місті. Костел ставав осередком формування католицької громади, яку в основному становили поляки.

Польські магнати відчували себе доволі впевнено в місті. На правах господарів вони й повноцінно хазяйнували. За їхнім клопотанням - Ізабелли та Станіслава Любомирських - було виготовлено перший генеральний план Старого Костянтинова, що характеризувало місто як європейське. Саме вони сприяли розвитку районування міста: Нове місто, Заслуч, Новики, Старики, Закузьминська вулиця – міські поселення, що набирали все більшого значення. Любомирські сприяли їх заселенню своїми підданими, а також розвиткові міської інфраструктури. Так, у II половині XVIIIст. згадується корчма на Закузьминській та на Заслучі. Або дерев'яна греко-католицька церква, обнесена кам'яним муром на Новому місті, а на Новиках фігурує господарський двір князів Любомирських.

Але саме спорудження костелу Іонна Хрестителя та монастиря при ньому було найважливішою подією XVIIIст. До того ж це було й найбільшим будівництвом для того часу. Монастир вимагав і власної інфраструктури, тому для його існування було виділено землі під сад та город - це на місці теперішнього міського стадіону, кляштор на Закузьминській та на Заслучі.

За цей час відбулися й адміністративні зміни в устрої міста й краю. В 1797 році Старокостянтинівській повіт передано до Волинської губернії, а сам повіт поділено на чотири стани, що їх включали в себе волості.


Старокостянтинів
Туристичними стежками краю
(03854) 3 - 31 - 65
www.ksdua.com

Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
    
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright Dantour © 2017 |