П`ятниця, 24.11.2017, 09:41
Приветствую Вас Гість | RSS
 
                          
 

Меню сайту

 
Опитування
Ви були закордоном?
Всего ответов: 697

 

Князь Костянтин-Василь Острозький


Отримавши естафету глави славного роду князів Острозьких, Костянтин-Василь зумів стати одним із найяскравіших його представників.

Влада і її непосильний тягар слава і її підступні зради – це все гідно ніс Острозький крізь усе своє життя.

Усі життєві справи він завжди - довіряв, пам'яті славних предків, свято беріг родове гніздо - Острозьку фортецю, збудовану другої половини XIV ст. Данилом, який першим із роду був названий Острозьким і вважається його родоначальником. У ратних подвигах рівнявся на Федора Острозького - єдиного, хто за всю історію взяв приступом Кременецький замок і визволив із нього Литовського князя Свидригайла, а потім ще став героєм Грюнвальдської битви, учасником гуситських воєн. Та життя своє Федір завершив добровільним схимником Києво-Печерської лаври, а по смерті за духовні діяння прилучений до сонму святих української церкви.

Пам'ятав князь і про славні справи свого діда Івана - воєводи Литовського, який 1455 року розбив татар на річці Случ. А коли прийшов йому час подбати й про власну душу - спорудив церкву Святої Трійці в Межиріччі, що переросла в унікальний монастир-фортецю. Бабусею князя Костянтина Острозького була княжна із роду Глинських, а її племінниця стала матір'ю Московського царя Івана Грозного.

За талант полководницький і мудрість державну українським Сціпіоном та Литовським Ганібалом називала історія князя Костянтина Івановича Острозького, який блискуче воював з Московією, і хоч побував у їхньому полоні, втік звідти і, набувши військового хисту й мужності, провів 63 успішні битви - і лише дві програв. Польські хроніки згодом скажуть про нього: «Він був росту малого, та душі великої».

Помер князь у 1533 р. - на 70-у році життя й похований у Києво-Печерській лаврі.

Костянтин Іванович залишив по собі двох синів од різних жінок Іллю та Василя-Костянтина. Вперше князь одружився в 50-річному віці, вдруге у 62 роки на Олександрі Слуцькій, яка народила йому сина Василя-Костянтина.

Наступником став Ілля, який помер молодим – у 1539 році і залишив по собі вдову Беату Костелецьку та єдину доньку Гальшку-Ельжбету, або Єлизавету.

Спадкоємцем усіх обширних маєтностей Острозьких (25 міст, 10 містечок, 670 сіл) став Василь-Костянтин Костянтинович Острозький.

У публічне життя юний князь В.-К. Острозький вступає дуже рано – за королівським вердиктом його повноліття визнано у 15 років ,а в 17 князь уже почав активно братись за військову справу. У 23-річному віці був призначений Володимирським старостою й отримав посаду маршалка землі Волинської, що на той час було дуже почесно.

Він став справжнім вінценосцем роду Острозьких. Будучи постійно на сторожі батьківщини проти татар, Костянтин завдав їм тяжких поразок лід Синявою 1575 року, Дубно - 1577-го та Острогом - 1578 року, де вони оточили його саме в той час, коли він гучним бенкетом святкував весілля старшої доньки. Саме тому в народі про нього говорили, що «татари добре знають тяжку руку» молодого князя.

Розуміючи, що нападів татар самим авторитетом княжого імені не зупинити, Костянтин Костянтинович будує низку українських міст-фортець - Остропіль, Базалію, Новокостянтинів і, звичайно ж Старокостянтинів, що перекривали орді шлях на Україну.

Успіхи його на політичній та військовій арені були настільки вражаючими, що в часи безкоролів'я на сеймі 1587 року він став претендентом на королівську корону.

У політичному плані князь був прихильником якщо не повної самостійності, то, принаймні, незалежності українських земель від Польщі. Саме тому він виступив проти Люблінської унії, хоча згодом змушений був її визнати.

Як особистість, князь К.-В. Острозький був вельми релігійною і водночас толерантною у питаннях віри людиною. Його релігійна терпимість проявлялась і в благородних взаєминах у сім'ї. Дружина князя — графиня Софія Тарнавська — була католичкою, але це не заважало їхньому подружньому життю. Католиками були й сини — Януш і Костянтин. Найприхильнішим князь був до зятя-протестанта Кшиштофа Радзивила. Протестантські громади знайшли свій прихисток у містах Острозького. Так, у Старокостянтинові другої половини XVIст. діяли громади аріанів, лютеранів. Проте перед посиленою експансією католиків, протестантів та лютеран в Україну Костянтин-Василь Острозький виступив все-таки на захист православ'я, заперечивши Берестейську унію 1596 року як замах на українське православ'я.

Для зміцнення позицій українства К.-В. Острозький створив в Острозі першу українську школу - академію, зібрав навколо неї передових учених із світовим ім'ям: Смотрицьких, Лукаріса, Клірика Острозького і т.д.

При школі діяла друкарня Івана Федорова, де й було створено шедевр друкарського мистецтва — Острозьку Біблію. Справу навчання та книгодрукування Острозький ревно поширював у своїх володіннях - Старокостянтинові, Дубно, Дермані. Старокостянтинів може гордитися тим, що тут деякий час жив і творив Іван Федоров.

Князь мав п'ятеро дітей - троє синів і дві доньки. Проте саме сімейні обставини робили князя глибоко нещасним. У віці 44 років він овдовів, вдруге не одружився. Князівське горе вивершилося смертю чотирьох дітей, яких йому довелося хоронити. Та найбільшою трагедією стала ворожнеча між синами через поділ величезної спадщини. Князь-батько, уникаючи синівської ворожнечі, поділив між ними маєтки: Януш отримав Чуднів, Костянтин — Берездів, а Олександр, улюбленець батька - Старокостянтинів. Одначе дійти згоди вони не зуміли. Януш і Олександр почали справжню війну, приготувавши до бою по 10 тисяч війська з кожного боку.

До примирення княжат долучився навіть Радзивил, після чого було складено Інвентар Острозьких маєтностей 1603 року, який, по суті, поклав початок розпаду великого Острозького домену. Та мир між братами панував недовго - Олександр був отруєний власним слугою під час князівського бенкету.

...Усе було, як зображено на фресці у Троїцькій церкві Старокостянтинова - над помираючим сином у глибокій жалобі й повній безнадії батько промовляє трагічне: «З тобою, сину, згасає моя єдина надія, мій світоч і справа життя мого приречені на сирітство». Власне, смерть Олександра й підірвала сили батька, адже саме Олександр був його єдиною надією на продовження роду, активно підтримував батька в боротьбі за православ'я. До болісного рано закінчив Олександр свій життєвий шлях, геть затьмаривши долю власного батька, а, можливо, й усього роду.

Чимало сімейного лиха завдавала й Беата Костелецька - вдова померлого брата Іллі, позашлюбна донька короля Сигізмунда, яка мала доволі крутий королівський характер: властолюбна, нестримана, марнотратка, безмежно жадібна до багатства, а ще - унікальна авантюристка. Їй вдалося відсудити в Острозького частину маєтностей разом із Острогом і, заволодівши ще й землями своєї єдиної доньки, стати однією з найбагатших жінок тогочасної Європи.

Втративши Остріг, Острозький засновує собі нову резиденцію, купивши для цього село Колищенці, де згодом виросте місто Костянтинів.

На відміну від матері Беати її донька Гальшка-Ельжбета мала ангельський характер: понад усе обожнювала свою матір, була в усьому їй слухняна. А ще з малих літ заявила, що стане красунею першої величини. Чутки про її вроду блискавично розлетілись усіма країнами. І вже з восьми років вона, найгарніша та найбагатша наречена, приймала іменитих женихів з усієї Європи.

А тим часом її мати Беата плела численні авантюри з багатьма іменитими женихами власної доньки, створюючи цим самим проблеми К.-В. Острозькому. П.Куліш стверджує, що Гальшка Острозька стала причиною єдиного й нещасного кохання Дмитра Вишневецького — засновника Запорізької Січі. Отримавши відмову Беати у своїх проханнях руки Гальшки, Байда з горя подався на Низ, заснував там Січ і порвав будь-які стосунки з Костянтином Острозьким.

Останнім авантюрним кроком нерозумної Беати, якій належали величезні багатства доньки Гальшки, було її власне одруження з подібним їй авантюристом - Альбертом Лаським, котрий за віком годився їй у сини. Отримавши такі багатства, Ласький негайно заточив свою старіючу дружину в неприступну башту, а її незліченні статки подарував королю Речі Посполитої.

Інтриги нерозумної матері призвели до глибокої життєвої драми єдиної доньки: Ельжбета втратила своє кохання князя Сангушка, 12 років томилася в темниці старого й жорстокого князя Гурка, а коли завдяки неймовірним зусиллям князя Острозького таки повернулася додому, була вже не здатна радіти життю, а весь свій величезний статок, повернутий їй королем Польським Стефаном Баторієм, передала дядькові для заснування Острозької академії та друкарні.

Помер князь у суботу 13 лютого 1608 року на 82-у році життя і похований в Богоявленській церкві Острога.

Смерть Костянтина Костянтиновича у 1608 році — останній і завершальний акорд у славному родоводі Острозьких, які палко відстоювали православ'я.

Бо Януш Костянтинович — останній із синів князя — ще за життя батька прийняв католицизм, посіявши у сім'ї невигойну смуту. Та й князював він недовго. Після його смерті єдиною спадкоємницею маєтностей Острозьких стала Анна-Алоїза - донька покійного князя Олександра. Маючи матір-католичку, Анна також сповідувала не батькову віру, а на довершення всього вийняла з могили останки батька, переохрестила їх за католицьким обрядом і перепоховала.

Школу діда свого віддала католикам-єзуїтам, сплюндрувавши тим самим усі досягнення великого роду князів Острозьких.

3 її смертю генеалогічне дерево великого роду завершило своє формування, на його віттях виросли нові роди, але такими славними і великими, як Острозькі, їм стати так і не судилося…

Старокостянтинів
Туристичними стежками краю
(03854) 3 - 31 - 65
www.ksdua.com

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
    
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright Dantour © 2017 |