Старокостянтинів - класичне середньовічне місто

Старокостянтинів - класичне середньовічне місто. Приступивши до його будівництва, князь В.-К. Острозький задумав його не лише як оборонний форпост, але й як економічний та адміністративний центр, обравши для цього унікальне місце — мис при злитті Случа й Ікопоті, гострим кутом завернутий на схід, здавна облюбований нашими предками.

На таке укріплене місто з фортечним комплексом уже давно сподівалися краяни в їхній боротьбі з татарами.

Фортецю від міста було відокремлено каналом довжиною 220 м, шириною — до 210 м. Із боку замку канал був обрамлений валом, обдернований, зі зручними бастіонами для гарматної стрільби.

Місто будували з чітким дотриманням усіх правил. Найбільшу увагу було приділено фортифікаціям. По берегах річок було насипано вал довжиною 2,2 км., його також було обдерновано й пристосовано для оборони.

Продумав князь і планування міста відповідно до чисельності жителів та їхнього соціального й економічного стану. Права новозбудованого міста забезпечувались самоврядуванням. Загалом - усе відбувалось одночасно: формувалося міське населення, тривало будівництво фортеці й міста, укріплювались береги річок - усе це було під силу лише князю Василю-Костянтину Острозькому.

Дослідники стверджують, що характер фортифікацій міста й замку - аналогічний тим, що в містах Кремпі, Щеціні (Польща), Гамбурзі (Німеччина). Це дає підставу стверджувати, що будівничими Старого Костянтинова були європейські архітектори й майстри. Простежується подібність міських забудов також і з київською оборонною системою.

До міста вели три в'їзди, контрольовані вежами: Слуцькою — через річку Случ, Старицькою — через ікопоть на Нове Місто та Львівською, або Кузьминською - через фосу (рів), що охороняв місто із заходу по суходолу (тепер на його місці — вулиця Кріпосний Вал). Вежі до нашого часу не збереглись, але вони були подібні до в'їзної фортечної брами. Місто було сформоване в суворій відповідності до плану забудови.

Замок і укріплення Сторожової вежі були самостійними містобудівними утвореннями. Вхід до замку обороняла в'їзна брама, оснащена дерев'яним мостом на кам'яних опорах. З обох боків до неї прилягали кам'яні фортечні мури товщиною 1,5-2 м., висотою 5,8 м. У північному мурі знаходився арковий отвір, захищений рухомими ґратами — це була комунікація для човнів. Із занепадом муру зруйнувався й отвір.

Фортечний мур сполучав п'ять веж, що стояли на чатах спокою фортеці. Досі збереглася лише Наріжна вежа. Зовні вона - кругла в своїй основі, а східним боком «вписується» в південно-західний торець замку. Башта споруджена разом із замком і має форму неправильного півкола, оздоблена ренесансними елементами - атиком, що вінчає її зверху. Двоповерхова вежа має підвал, а поверхові приміщення перекрито хрещатим склепінням. Тут також розміщувались житлові кімнати, були й світлиці. Бійниці другого поверху башти подібні до вікон і розташовані у шаховому порядку, що дозволяло розширити зону обстрілу під час оборони.

Замок — також двоповерховий, мурований, з підвалом, що його дослідники ще називають кам'яницею. В ньому помітне характерне для середньовіччя поєднання у житлових приміщеннях побутових і оборонних функцій — розміщення цейхгаузу (приміщення для зберігання зброї) на першому поверсі. На другому поверсі розміщувались житлові кімнати, що мали «по-італійськи зведені» склепіння: сіни, ізби, кімната, комірка. У середині будинку була криниця.

Внутріфортечна стіна кам'яниці — рівнопланова, а її зовнішня конфігурація виглядає асиметричною ламаною лінією. Більше того, зовнішні стіни пологі, у них відсутні ознаки прямовисності, що надає замку особливого шарму, вишуканості, створює враження не однієї, а нагромадження різних за архітектурними конфігураціями будов. Це враження підсилює і прибудована до замку Троїцька церква, що являє собою культову споруду з яскраво вираженими оборонними функціями.

Фортеця справді була неприступна: на сторожі її спокою стояла Сторожова вежа з її унікальними укріпленнями. Це, по суті, було ще одне оборонне укріплення в місті.

Саме ці укріплення вселяли городянам силу і впевненість, додавали снаги жителям Старого Костянтинова творити красу і велич рідного міста.