Сторожова вежа

«Значне автономне містобудівне утворення постало у південній частині Старокостянтинова на березі Случа. Воно виникло в останній чверті XVI ст. і складалось із семиярусної вежі-донжону й долученої до неї з півночі Здвиженської церкви.

Вперше вежа згадується в 1603 р. у зв'язку з гарматною дуеллю, що сталася між братами Олександром і Янушем Острозькими, які в такий спосіб ділили батькову спадщину. До речі, історики вважають, що будівництво башти відноситься до перших будівничих актів князя Острозького в місті.

Вежа - квадратна в основі, товщина її стін сягає двох метрів. Стіни зведені із рваного каменю-вапняку. Елементи цегляного мурування застосовано у склепіннях між ярусами, в обрамленні вікон та в архітектурних оздобах. Повністю цегляним був верхній ярус. Будівничі додали вежі до її оздоблення свій мистецький хист, прикрасивши споруду поребриками, розподільчими карнизами, мережками прямокутних западинок. Вікна башти спрямовані в небо, високострільчасті. А поряд із ними - анфілади бійниць, розташування яких охоплює великий спектр прилеглої території. Найбільше бійниць - у верхньому ярусі. Багатоярусний донжон, спроможний вмістити велику кількість зброї, припасів, людей являв собою потужну оборонну споруду.

За функціональним призначенням і за архітектурним стилем Сторожова вежа є унікальною пам'яткою оборонного зодчества країни - її споруджено відповідно до інженерних та фортифікаційних вимог XVIст. з дотриманням архітектурного стилю й традицій XIIIст., що дає можливість віднести її до переліку так званих «волинських башт».

У кінці XVIст. Сторожова вежа була добудована Здвиженською церквою, яка вперше згадується в 1570 році. Прибудову здійснено в межах першого-другого ярусів вежі. За розмірами храм невеликий, за формою - прямокутний, його своєрідна родзинка - вівтар п'ятигранної форми. Двері й вікна виражають прагнення будівничих до готичного стилю. Стіни мали двоярусні бійниці: нижні - для важкої зброї і верхні — для ручної вогнепальної зброї. На західній стіні його розміщувались хори та дерев'яна галерея.

Храм був православним аж до часу кончини Василя-Костянтина Острозького. А коли його спадщина перейшла до сина Януша, той одразу й передав храм із вежею католикам-домініканцям, а вони у свою чергу внесли в його архітектуру власні корективи, що відобразилось доповненням на початку XVIIст. комплексу вежі двоповерховою спорудою домініканського монастиря, новим облаштуванням подвір'я, на якому стояли господарські приміщення, характерні для того часу: возовня, конюшня, льохи, кухні, будинки для челяді.

Можливо, колись тут існував і диво-сад - вишуканий променад, де гуляли сановиті господарі й родовиті гості. Весь комплекс було відмежовано - він знаходився за високою огорожею, що складалася з валів, ровів, підйомних мостів. Увесь цей комплекс носив одночасно оборонний і сакральний характер і, можливо, відігравав поважну роль княжої резиденції. Це було самостійне містобудівне оборонне утворення. Характер, стиль, призначення майже відразу вивели його з розряду ординарних, тобто з числа буденно-звичайних, надавши йому великого значення в оборонній функції.

Наприкінці XVIIIст. православні знову повертають собі рукотворну православну святиню, також вносячи нові корективи: чотирискатний ґонтовий дах було замінено п'ятикупольною покрівлею у стилі російських православних церков.

У 1911 році, відзначаючи 300-ліття династії Романових, царський уряд виділив кошти на реставрацію фортеці й комплексу Сторожової вежі. До нашого часу від тієї реставрації збереглися хіба що елементи тиньку на стінах.

...Чудотворна ікона, зцілення немічних, бібліотека у сховищах церкви, переписування книг - усе це було в житті Хрестовоздвиженської церкви.

До 1919 року комплекс ревно виконував призначені йому функції. А коли Старокостянтинів потрапив у «чотирикутник смерті» і одна з гармат наступаючих частин армії УНР під час прицільного вогню влучила в куполи Сторожової вежі, перетворені більшовиками в снайперську засідку, вона загорілася. Пожежа обезглавила вежу, знищила храм, змусила заніміти стіни. Відтоді тут стало навдивовижу тихо й німо, тільки вежа несхитно й гордо десятиліттями вдивляється у віковічне небо, мовби силкуючись побачити там своє Майбуття...