Татарсько-турецькі вторгнення

Українські землі ще не оговтались від тяжкого монголо-татарського іга, як у 1482 році були піддані новому жахливому спустошенню кримською ордою.

Від 1480 року впродовж півтора століття кримські татари майже щорічно, а іноді по кілька разів на рік нападали на Україну, піддаючи її землі жахливим спустошенням. Літописці, відчуваючи болючу рану народу, ретельно фіксували ті найжахливіші роки української трагедії: 1512,1516, 1519, 1524, 1527, 1532, 1534,1550,1558,1567, 1568, 1575, 1588, 1590, 1594, 1605,1606, 1607, 1608, 1618, 1619,1620,1621,1633...

Татарсько-турецькі полчища спустошували нашу землю, спалювали міста й села, захоплювали тисячі полонених, які лавиною поповнювали невільничі східні базари Кафи (Феодосії) й Стамбула. Рідко кому вдавалося вирватися з неволі, долаючи непрохідні Дунайські плавні...

Полювання на людей і торгівля ними стали головним зиском кримських феодалів. Українські чоловіки стали головною робочою силою на галерах. А слов'янська краса українок міцно увійшла в моду не тільки в гаремах кримського хана, але й константинопольського падишаха. Найбільший невільничий ринок мала Кафа, якій козаки завдали найнищівнішого удару в 1616 році, визволивши кілька тисяч бранців. А ще раніше - під час зимового вторгнення татар на Полісся 1526-27 рр. — князю К.І. Острозькому вдалося розгро­мити орду й відбити в неї до 40 тис. полонених. Восени 1530 року кримчаки, дізнавшись про смерть невсипущого стража українсько-литовських кордонів - князя Костянтина Івановича Острозького - напали на Волинь, але були розбиті військом його сина князя Іллі.

А князь В.-К. Острозький збудував цілу мережу міст-фортець, аби перекрити ворожий Чорний шлях татар на Волинь, серед яких провідну роль відігравали Костянтинів разом із побратимом Острополем. Чорний шлях пролягав по вододілу річок Бугу, Росі, Тетерева, Случа. Паралельно йому через Меджибіж проліг Кучманський татарський шлях на Поділля. А між цими смертоносними шляхами стояв на сторожі Костянтинів.

У 1558 році татари спалили міста Поділля й Волині, а в 1567 році повторили цей кривавий розбій. В облогу було взято у 1564 році Меджибіж, решта ординських військ шматували сусідні міста. Дісталось тоді й околицям нашого міста: аж до неба голосив люд околиць Костянтинова, де люди залишилися без домівок, втратили рідних, яких татари забрали у полон.

Року 1556-го на о. Мала Хортиця з особистої ініціативи й твердої волі, та ще й власним коштом видатний український князь Вишневецький-Байда заснував першу Січ - фортецю, що стала об'єднавчою базою українського козацтва на пониззі Дніпра. У цьому мужньому крокові нерозривно переплелися його високий патріотизм і особисті взаємини з родиною Острозьких. Із цієї Січі Дмитро Вишневецький - перший гетьман запорожців і засновник першої столиці Війська Запорізького - здійснив чимало блискучих переможних походів запорожців у володіння кримського хана і на турецькі фортеці.

У 1605 році перекопські татари упродовж року п'ять разів приходили ордою, багато людей пограбували біля Звягеля, Полонного, Острополя, Меджибожа, Шаргорода... - так повідає Літопис. А в 1618 році завдали великої шкоди Острополю, взявши його в облогу...

Усе це відбувалося навколо Костянтинова. Кожного разу татари шаленіли з особливою люттю, що, приходячи до стін неприступної фортеці князя Острозького, ніяк не могли її здолати.

Епоха діяльності В.-К. Острозького співпала з часом розвою козацької держави. Хоча історія не донесланам жодних фактів співпраці князя з козаками, а скоріше демонструє його пасивне ставлення до останніх.

Головною проблемою того часу було виживання української держави, паростки якої теплилися в окремих князівствах зусиллями справжніх патріотів, таких як князь В.-К. Острозький. А паралельно з ними до оборони України стали козаки. І князь Острозький, і козацтво мали спільних ворогів, спільні історичні завдання, однаково бачили шляхи їхнього розв'язання, хоча йшли кожен своєю дорогою.

Не могли татари здолати Костянтинів силою. Вирішили взяти хитрістю... Досі шириться нашим краєм невмируща заповітна легенда про те, як сам кримський хан розкинув шатро на правому березі Случа, вирядився в дорогі шати, корону, взяв цінні подарунки, сів у човен і поплив на зустріч із князем. Думав хитрістю приспати пильність В.-К. Острозького. А князь чекав свого гостя-ворога, виглядав...

Човен був уже серед річки, коли раптом знявся небаченої сили вітер, підняв хвилю високу, почав загрозливо човен розгойдувати, заважаючи гребти. Злякалися татари, наполохався хан, схопився з місця, аж тут шалений буревій зірвав із його голови корону й кинув у річку, на дно полетіли й численні дорогі дарунки. Ледь живими дісталися тоді татари берега - і тієї ж миті вщух вітер, заспокоїлися води непокірного Случа...

...І нині бачимо, як на замковій Троїцькій церкві узвишується невеличка баня, увінчана хрестом, немовби обмереженим півмісяцем. До речі, честь поєднати хрест із півмісяцем мали тільки ті церкви, чиї прихожани мужньо вистояли у двобої з ворогом, ті церкви, честь яких не була зганьблена чужинським символом.