Середа, 22.11.2017, 12:43
Приветствую Вас Гість | RSS
 
                          
 

Меню сайту

 
Опитування
Ви були закордоном?
Всего ответов: 697

          Хмельницька область лежить на стику географічних регіонів - Правобережжя і Західної України. Територія області становить 20,6 тис. км. кв., протяжність з півночі на південь 250 км, із заходу на схід - 190 км. Населення складає 1447 тисяч мешканців, область поділяється на 20 адміністративних районів, має 13 міст, 24 селища і 1416 сіл. Найбільші міста - Хмельницький - 254 тис. жителів та Кам'янець-Подільський - 104 тис. жителів, 6 міст обласного підпорядкуван­ня. Через територію області пролягають залізничні та шосейні дороги.
Хмельниччина знаходиться у надзвичайно сприятливому для розвитку туризму географічному положенні, на південному-заході Східноєвропейської рівнини в зонах лісостепу і мішаних лісів, в умовах помірно-континентального клімату з теплим літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. По території області протікає понад З тисячі річок і потічків, із них 120 мають довжину понад 10 км, дві - Дністер та Південний Буг належать до найбільших річок України та Європи. Багата Хмельниччина й на ставки і водосховища - їх понад 18500. Дністровське (на р. Дністер) і Щедрівське (на р. Південний Буг) - найбільші.
Тваринний світ представлений понад 300 видами хребетних, з яких 190 птахів, 60 - ссавців. До Червоної Книги занесені 82 види тварин.
Область багата на нерудні корисні копалини, насамперед, природні буді­вельні матеріали: граніти, каоліни, вапняки, глину, крейду, мергелі, пісок, гіпс. Є поклади доломітів, фосфоритів, торфу.
Жителі Хмельниччини з гордістю стверджують, що за розмаїттям рослинних ресурсів область займає 3-тє місце в Україні після Криму та Карпат. Тут нараховується 1500 видів рослин, ліси займають 15 % площі області. В породному складі переважають твердолистяні 56,4% і хвойні - 32,6% . Основними лісоутворюючими породами є дуб - 44,5%, сосна - 26,8%, а також граб, береза, ялина, вільха чорна.
За даними відділу охорони пам'яток історії і культури Хмельницької облдержадміністрації на території області 473 пам'ятки мистецтва, 2442 пам'ятки історії, 105 - археології, 230 пам'яток архітектури загальнодержавного значення, та 1104 об'єктів архітектури рекомендованих до охорони Науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури та містобудування.
Сьогоднішній обласний центр м. Хмельницький має більш ніж 500 річну історію, і бере свій початок від невеликого поселення Плоскирів, або Плоскирівці, що виникло в місці впадіння річки Плоскої до Південного Бугу. Зараз це територія парку культури та відпочинку ім. 500 річчя м. Хмельни­цького. Найперші згадки про існування Плоскирова (Плоскировєць) від якого бере свій початок сучасний Хмельницький, датуються першою половиною ХVст. На той час Поділля стає ареною суперечки між литовськими князями та польським королівством. Частина Поділля, включаючи Побужжя, відійшла під владу Корони Польської (і залишилось її складовою аж до кінця XVIII ст.) 10 лютого 1431р, у місті Сопоті король Владислав II Ягайло записує Янові Чанстуловському 100 гривень на володіння селами Голисин та Плоскирівці на р. Бог у Летичівському повіті Подільської землі.
Після приєднання Поділля до Російської імперії, 5 липня 1795 року імператорським указом була утворена Подільська губернія (з центром у м. Кам'янці-Подільському) Плоскирів став носити назву Проскурів (на російський манер).
16 січня 1954 року згідно Указу Верховної Ради УРСР на ознаменування 300 річчя возз'єднання України з Росією м. Проскурів перейменували на Хмельницький. З цього часу місто розвивалося як обласний центр.
Історія міста пов'язана з багатьма видатними особами. Це Павло Дунцов-Вигодовський - декабрист, Василь Зіньківський (1881-1962) - філософ, психолог, церковний діяч, Георгій Єврейський (1886-1962) - народний художник, Лев Кофенгауз - професор економічних наук, Борис Кофенгауз - історик. Трохим Борима (1914-1984) - лікар, акушер-гінеколог, Григорій Щерба - мінеролог, Михайло Дейген (1918-1977) - фізик-теоретик, Іван Жулкевський (1919-1999) - актор, В.З. Вайсер (1921-1943)- Герой Радянського Союзу, Святослав Федоров (1927-2000)-лікар-офтальмолог, Т.Беляєва - архітектор, А.Молотай - народний артист, Олег Приходюк - доктор історичних наук, М.Павловський - діяч науки і техніки. До цього ж, слід доповнити, що з містом переплітались долі багатьох відомих людей: Т.Г. Шевченка, О.Купріна, Максима Кривоноса, Олексія Брусилова, М.Грушевського, Катерини Рубчакової, Олександра Довженка.
Населення міста завжди було багатонаціональним: українці, росіяни, євреї, поляки. Це відобразилось на історичному обличчі міста, в архітектурі планування. В сучасній пішохідній вулиці, Проскурівській, збереглась забудова кінця XIXпочатку XX ст. у стилі модерну, еклектики, барокко, цегляного (характерного лише для Проскурова). Недалеко від центральної площі, Майдану Незалежності, зберігся будинок колишнього реального Олексіївського училища (зараз приміщення міськвиконкому) та будинок, де зупинявся О.Брусилов (будинок урочистих подій). Серед культових споруд виділяється церква Різдва Богородиці (перша кам'яна споруда у місті), Покровський собор, Святогеоргієвська та Андрія Первозваного (р-н Дубово). На території міста є і різноконфесійні старі кладовища.
 25 березня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили місто від фашистської Німеччини.
Багато пам'яток монументального мистецтва міста пов'язані з цим часом. Це - Вічний Вогонь (1974 р. вул. Проскурівська, скульптори М.Грицюк, Ю.Синькевич, архітектор Спицарєв), Монумент Слави (скульптор В.Зноба, архітектори В.Громихін, Є.Перехрест), Військове кладовище, Танк на честь визволення міста, панорама Проскурівсько-Чернівецької операції.
Неповторності та своєрідності сьогоднішньому місту додають скульптурні роботи Бориса та Миколи Мазурів - це Ангел скорботи (жертвам репресій), Воїнам-інтернаціоналістам (вул. Театральна), пожежникам-чорнобильцям. До пам'ятників нової доби відноситься пам'ятник Т.Шевченку (парк ім. Шевченка), Б.Хмельницькому 1993 р. скульптора В.Борисенко, архітектора М.Копила.
Вигляд міста вдало доповнюють сучасні архітектурні форми житлових будинків, неординарні дизайни банківських установ. Гості та жителі нашого міста мають змогу користуватися послугами готельних комплексів "Либідь-Плаза", "Поділля", "Енеїда", розвивається мережа приватних готелів та місць проведення дозвілля кафе, ресторани.
Культурне життя заслуговує на особливу увагу: музеї - обласний краєзнавчий (має 75 річну історію, більше 62 тисяч основного фонду і 13493 науково-допоміжного, музей сучасного українського мистецтва, музей міста, музично-драматичний театр ім. Петровського, моно-театр "Кут", обласна філармонія. В історико-географічному плані територія Хмельниччини лежить в межах Волино-Подільської височини, на Істику двох регіонів: північна належить Волині, а середня і південна - до Поділля. У минулому Волинь і Поділля, як сусідні землі мали дуже схожу історію. Заселення цих територій почалось понад 360 тис. років тому. Археологічні дослідження виявили пам'ятки палеоліту, неоліту, доби міді та бронзи, скіфського періоду. У першій половині І тис. нової ери тут оселилася південно-західна група східних слов'ян, які входили до Антського міжплемінного союзу.
 В XIст. Середня Наддністрянщина, що з XII ст. відома в літописах під назвою Пониззя, входила до Галицького князівства. В цей же час землі середньої і північної частини сучасної Хмельницької області належали Київському князівству. В 1199 р. вся територія області увійшла до Галицько-Волинського князівства. В той же час невелика територія на сході області, в басейнах Південного Бугу і Случі, разом з прилеглими землями сучасної Вінниччини і Житомирщини виділились у ХІІ-ХШ ст. в окреме князівство - Болохівську землю. 1241 року Данило Галицький прилучив Болохівську землю до Галицько-Волинського князівства.
 У другій половині XIVст. спочатку Волинь, а пізніше, і Поділля (1362 р.) потрапили під владу Литви і були в ній до середини XV ст. автономним князівством. В 1430-1434 р. Західне Поділля відійшло до Польщі (утворилось Подільське воєводство з центром у м. Кам'янці-Подільському), а після Люблінської унії в 1569 р. до неї перейшло і Волинське воєводство.
 На території області відбувалися активні дії під час Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. В історію України увійшли битви під Пилявцями і Старокостянтиновом у 1648 р., під Жванцем у 1653 р. Однак, Поділля і Волинь залишились за Польщею до 1793 р. Після приєднання Правобережної України до Російської імперії, землі склали Волинську та Подільську губернію.
У радянські часи на території сучасної Хмельницької області створено Кам'янецький, Проскурівський, Шепетівський округи - 1925 року скасований губернський поділ, а з 22 вересня 1937 року на території округу створено Кам'янець-Подільську область. В 1941 р. обласний центр перенесли до Проскурова, який з часом перейменували.
Отож, умовно поділивши територію сучасної Хмельницької області на центральну, північну і південну бачимо велику перспективу поширення туристичних маршрутів у багатьох напрямках.
 У Хмельницькому районі зберігся унікальний костел в с. Гвардійське, с. Скаржниці – пам’ятка палацово-паркової архітектури, в с. Водички унікальний університет мистецтв, де в 20-ті роки діяли професійні художні колективи. Чорний Острів (відомий з 1366 р. як Чорний Городок) - залишки палацу панів Пшездецьких (палацово-паркова архітектура XVIII ст. та недержавний музей Л.Глібова (українського поета та громадського діяча).
Далі на схід - Летичівський район, у м. Летичеві залишки фортеці XVIст., і костел та келії Домініканського монастиря (нині діючого) 1606-1638 р.- який зберіг свою первісну забудову і береже образ чудотворної ікони Матері Божої Летичівської (визнаною чудотворною у самому Ватикані папою Пиєм VI в 1778 р.). Відоме і старовинне Летичівське кладовище, де похований Устим Кармалюк - народний герой, борець за свободу простого народу (скульптор Корнев В.М.)
 На цьому ж кладовищі могила родича відомого російського письменника Л.М. Толстого. Він сам неодноразово приїжджав до Летичева, у 1854 р. написав "Рубка леса" , деякі спогади про Поділля знаходимо у "Отрочество" і "Утро помещика". Летичів - батьківщина М.С. Осліковського (1900-1973) - Героя Радянського Союзу, генерала-лейтенанта, останнього генерала кавалерії (розформованої у 1953 р.) консультант більше 100 кінофільмів про війну.
 Біля Летичева одне з найбільших водосховищ - Щедрівське (площа водного дзеркала 12,58 км. кв.). У Летичівському районі знаходиться національний історико-культурний заповідник "Меджибіж". Перша згадка про нього в Літописі Руському 1146р. Привертає увагу фортеця, яка споруджена на місці дерев'яної XII ст. у XV- XVI ст., коли її віддали у володіння Синявським (у 1540 р.), які розбудували її. В 1568 році в центрі побудували костел (1831р. переробили в православну церкву), а також палац. Далеко за межами України відомий Меджибізький музей з неповторною колекцією ікон, старожитностей та предметів побуту. В 16 ст. Меджибіж був осередком ремесла і торгівлі Поділля, і культурно-релігійним центром. Тут знаходиться могила-некрополь Ісраїля Баал Шем Това - основоположника хасидизму, старе єврейське кладовище. Це місце паломництва правовірних хасидів, які приїздять сюди зі всього світу.
Ще з однією унікальною особливістю пов'язаний Меджибіж - Володимир Каліграф - видатний український філософ, вчений XVII ст., основоположник пантеїзму.
На південний захід від фортеці - унікальні пам'ятки турецького перебування - колони-часовні і часовня-ротонда XVIIст.
 Поблизу Меджибожа в урочищі Ракочі досліджується одна з перших митних установ на території Правобережної України.
Так як Меджибіж вже давно в полі уваги туристів, а також є місцем паломництва, це зумовило побудову відповідної інфраструктури: кафе, готелі,автотуристичний комплекс по трасі Хмельницький-Вінниця, в архітектурі якого застосовані елементи середньовічного замку.
 За 15 км на схід від Меджибожа, у с. Головчинці знаходиться Свято-Преображенсьий жіночий монастир (нині діючий). Один із найдавніших на Правобережній Україні, 1540 р. - спочатку був чоловічим, а з 1888 - жіночим (біля 200 монахинь черниць). Дивом збереглася ікона преподобного Онуфрія, а поруч цілюще джерело.
У межах с. Головчинець є розвинута мережа дитячих таборів відпочинку.
Територія сусіднього з Летичівським, Деражнянського та Старосинявського районів стала загальновідомою з 1970-х років. У 1970 р. археологічною експедицією під керівництвом В.І. Якубовського, яка досліджувала Болохівську землю, було знайдено скарби ювелірних жіночих прикрас XII ст. у с. Городище Деражнянського і Теліженці Старосинявського районів. Це унікальні ювелірні вироби із срібла і золота, з застосуванням давньоруської ювелірної техніки черні, скані та зерні, перегородчатої емалі (тринамистнні скроневі кільця, колти, рясни, браслети наручі, медальйони-змієвики). Ці речі, крім матеріальної, історичної цінностей, відображають таємничий світогляд давньоруського населення. Саме вони стали, візитною карткою нашої області, золотим запасом краєзнавчого музею, символами нашого регіону.
 У Старосинявеькому районі городище давньоруського літописного міста Кудин, у с. Западинці Михайлівська церква 1733 р.
У цьому ж районі - найвідоміша пам'ятка Визвольної війни 1648-1657 р. - місце Пилявецької битви (23 вересня 1648 року) під проводом Б.Хмельницького та пам'ятник відважному легендарному козаку Івану Ганжі.
У 1995 р. у Пиляві відкрито громадський музей - панорама Пилявецької битви.
 Меморіальний музей Г.Ахматової, а також кладовище, де похована її мати І. Горенко у селі Слобідка ІПелехівська Деражнянського району, у цьому ж районі в с. Мазники громадський музей Ю.Сіцінського - історика, археолога, релігійного діяча, фундатора музейного будівництва на Поділлі.
У центральному регіоні області Ярмолинецькому у с. Сутківці є унікальна пам'ятка подільського зодчества - Покровська церква - замок XIV- XVIII ст. - пам'ятка немає аналогів за своїм архітектурно-плановим рішенням.
За декілька кілометрів від Сутковець - село Шарівка, де також є укріплена церква-замок ХІVVПІ ст. після зруйнування на початку XVIII ст.відновлена була в 1773р. Стіни і зводи розписані художником І. Прагтелем (темпера).
Велике значення для розвитку економіки краю ХVШ-ХІХ ст. мало поширення паперового виробництва, у с. Проскурівка цього ж XIX ст. знаходилась паперова фабрика.
Хмельницьку і Тернопільську області єднає Волочиський район і притока р. Дністер річка Збруч. На території району вздовж траси Хмельницький-Тернопіль, на березі Збруча залишились ДОТи часів Другої світової війни (Лінія Сталіна вздовж кордону).
З цього ж району, у с. Холодець бере свій початок р. Південний Буг – єдина річка, яка бере свій початок і закінчується на території України. Існує чимало легенд про виникнення цієї річки, бо ж і перша назва її Бог.
20 кілометрів розділяють обласний центр і районний - Красилів. В с. Антоніни на початку XX ст. була збудована одна із найвідоміших пам'яток палацо-паркової архітектури - архітектор Ф.Арво, автор паркового ансамблю Кайзер. До складу комплексу входять: флігель палац, манеж, огорожа з трьома воротами. Власником маєтку був нащадок найвідомішого королівського шляхетного роду Потоцьких, Юрій Потоцький.
 За Красилівським районом відкривається північна частина області.
Південно-Східна Волинь починається з лівого берега Південного Бугу і тягнеться на північ області. Цей край надзвичайно багатий історичним минулим, визначними діячами науки, культури, релігії, а також унікальними природними ресурсами.
Цей регіон здавна завжди приваблював не тільки тих, хто мав добрі наміри, а й загарбників і поневолювачів. Ряд століть Південно-Східна Волинь виступає важливим форпостом духовності і культури нації, захищаючи віру і морально-етичні цінності українського народу. Відомі імена - князь Ізяслав Мстиславович, В.К.Острозький, Заславський, Сангушко.
Ізяслав (Заславль, Заслав) зараз районний центр Хмельницької області, розташований на р. Горинь, притоці Прип'яті. Місто засноване в 987 р. київським князем Володимиром Святославовичем, який віддав Ізяслав в уділ своєму сину Ізяславу.
У 1539 р. князем Заславським була побудована одна із найцікавіших архітектурних пам'яток на Волині - це новий бастіонний замок на правому березі Горині, на теренах Нового міста, що було зумовлено занепадом старого замку Острозьких на лівому березі.
Автором замкових укріплень був відомий фортифікатор Гійом Левассер де Боплан.
Відомий і палац (XVIII ст.) побудований за проектом і під керівництвом італійського архітектора Павла Антоніні Фонтана. Зі сходу прилягає комплекс монастиря бернардинців (костел, келії, стіни з баштами і ворота).
Ще з 1599 р. зберігся костел Іоанна Хрестителя (арх. Я. Мадлена). Унікальність архітектурного стилю - це вдале поєднання елементів готики та ренесансу. То ж недарма в програмі розвитку туризму на Хмельниччині в найближчі роки іде мова про підготовку матеріалів про надання місту Ізяслав статусу історико-архітектурного заповідника.
 До пам'яток народної архітектурної школи північного Полісся, на території Ізяславського району, які зберегли архаїчні риси побудови відноситься дерев'яна Михайлівська церква і дзвіниця (1789 р.) у с. Велика Радогощ та Покровська церква і дзвіниця (1800 р.) у с. Мала Родогощ.
Сусідній з Ізяславським районом, Славутський, відомий, як перший, що був звільнений в ході Житомирсько-Бердичівської операції військами 1-Українського фронту (24.12.1943-14.01.1944 рр.). В часи фашистської окупації у межах Славути розташувався один із найбільших концтаборів в Україні "Грослазарет".
У повоєнні часи було встановлено пам'ятники діячам підпільних партизанських з'єднань, А.Михайлова, А.Одухи.
Старокостянтинів
Туристичними стежками краю
(03854) 3 - 31 - 65
www.ksdua.com

Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
    
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright Dantour © 2017 |