Понеділок, 24.07.2017, 22:47
Приветствую Вас Гість | RSS
 
                          
 

Меню сайту

 
Опитування
Ви були закордоном?
Всего ответов: 683

 

Історія

Серед сонячних галяв дубових пралісів Південної Волині, над річкою Случ (Південна), поміж двох сіл Самчики й Остриківці, на початку XVIIIст. закладається маєток Самчики, котрий переживши декілька періодів свого розвою, постає сьогодні чудовим витвором людських рук й природи – палацово-парковим ансамблем, твором мистецтва яке займало високий щабель в культурі Європи XVIII-ХІХ ст. ст.

Село Самчики вперше під цією назвою (до того Замчики, від замку-сторожі) волості Кузьминської Кременецького замку, згадується в його описові 1545 року. Тоді ж, король польський Сигизмунд І дарує його Костянтинові Івановичу Острозькому, приписуючи до волості Костянтинівської. У володінні князів Острозьких село Самчики знаходилося до 1620 року, відтак через шлюбні родинні зв’язки – належить відомим в українській історії князівським родинам Заславських, Любомирських, Сангушків.

В кінці XVIIст. на Південну Волинь з Мазовії приходять Хоєцькі. З липня 1715 року в Дубно Ян-Самюель Хоєцький отримує від Олександра-Доменіка Любомирського село Самчики на держання його правом ординаційним. До

Хоєцького з початку XVIIст. державними посядачами в Самчиках були Ліпські, котрі в 1629 році мали тут 24 дими (двори). Ото ж, на початку XVIIІ ст. (1725р.), Ян-Самюель Хоєцький закладає маєток-резиденцію.

1737 року, за дозволом Януша- Олександра Сангушко, Ян-Самюель Хоєцький переписує Самчики й Остриківці синові Францискові-Казимирові, котрий в 1771 році закінчує будівництво побіля Самчиків кляштору-резиденції ордену маріянців, що пізніше стане розбратом поміж Любомирськими й Хоєцьким. Франциск-Казимир Хоєцький з дружиною Катериною Пшилюцькою мав трьох синів: Юзефа (ченця-маріянця, через що побудований кляштор), Хіларія і Яна Непомука; обіймав посади войського брацлавського (1744р.), підвоєводи Київського (1757р.), хорунжого Житомирського, пізніше Київського (1774р.). В 1789 році Франциск-Казимир Хоєцький помирає, дідичем Самчиків й Остриківець стає син Ян Непомук Хоєцький (1748 - 1817), кавалер орденів Орла Білого й Cвятого Станіслава. Ян Непомук заперечував Торговицьку конфедерацію, був прихильником Конституції 3 травня 1791р., пізніше маршалок шляхти Махновецького повіту (Київщина). Утримував калік, сиріт, старців, платив податки за убогих селян, будував як і батько костели, монастирі.

Володіли Хоєцькі маєтком до 1791 року коли в довгій судовій тяганині з Любомирськими, на право тримання села (результати Кольбушевської транзакції), вони програли й вимушені були покинути маєток. Любомирські крім того не хотіли бачити на своїх землях католиків. Випускають з рук маєток Самчики й Любомирські, зробив це Марцін – продавши його Пьотру Чечелю (1754-1843), старості гайсинському. Обравши Самчики за резиденцію в кінці XVIII ст. Пьотр Чечель розпочинає розбудовувати і прикрашати маєток Хоєцьких. За проектом королівського архітекта Якуба Кубіцького зводяться нові будівлі і споруди (палац, офіцини, ламус (Китайський будинок), в’їздні ворота, оранжерея, стайня, млин, ґуральня) в класицистичному стилі, який набув поширення тоді в Україні, заснований на культурній спадщині Древньої Греції і Риму; у мистецтвознавців першої третини ХІХ ст. отримав назву – «ампір».

На початку ХІХ ст. (1801 р.) архітектура маєтку набуває рослинного декоративного оздоблення – парку за проектом реконструкції парку Хоєцьких, ландшафтного архітекта ірландця Діоніса МакКлера в модному тоді стилі – англійському (ландшафтному, природному).

Декорує будівлі, інтер’єри палацу, висікає скульптури італієць Жанбатісто Цагляно. Маєток обводиться муром.

Окрім Самчиків Пьотр Чечель набуває Свинну, Берегелі, Вербородинці, Семереньки, Решнівку, Стецьки, Прохорівку, Іршики, Малашівку, Остриківці, що складали самичківську домінію (ключ). Тоб-то повертає під свою руку деякі добра, що належали Хоєцьким й набуває нові. Мати Пьотра Чечеля була з Хоєцьких – дочкою Яна Хоєцького, рідного брата Франциска Казимира Хоєцького фундатора кляштору маріянців, якого так не хотіли бачити Любомирські. Кликав його сюди дух предків, родовий обов’язок: повернути втрачену дідизну, бо мав для цього «здоровий розсудок, ґрунтовний розум».

Недарма оповідачі тогочасних Самчиків, польські літератори в своїх книгах називають маєток – замком. Це: Вацлав Лясоцький, Ксаверій Гіжицький, Євстахій Івановський, А. Єловіцький, Юзеф Ігнацій Крашевський. Чечель стає найзаможнішим дідичем в повіті.

Сучасник Чечеля Євстахій Івановський дає йому таку характеристику: «Пьотр Чечель не був вчений, не знав іноземних мов, не мав вищої освіти, лише ґрунтовний мав розум, такт, здоровий глузд; працював старанно, був ощадливий, любив порядок, хист мав великий… Хто знав до цього Самчики, а побачив їх під рукою Чечеля, не вірив очам своїм…». Юзеф Ігнацій Крашевський, відвідавши в 1843 році Самчики, назвав їх чудовими, - « одними із найкраще в околиці забудованих і впорядкованих маєтків».

Пьотр Чечель одружувався тричі. Мав дітей лише від першого шлюбу: п’ять дочок і двох синів – Ксаверія (1786-1823) та Яна (1788-1843). Ксаверій отримує в спадок села Семереньки (батько будує палац подібний до самчиківського), Берегелі, Стецьки, Прохорівку, Вербородинці, Решнівку. Ян отримує: Іршики, Малашівку, Свинну й Самчики. Після смерті Яна в 1843 році догляд за маєтком, добрами, ведення справ лягає на плечі його дружини Людвіки Якубовської, а після 1851р. дідичем маєтку стає її і Яна син – Якуб.

Якуб продовжує традиції діда й батька, як в господарській так і в культурній, освітній діяльності. В 1854 році засновує в маєтку Самчики, чи не найпершу сільську музичну школу у Волинській губернії. Керувати школою й маєтковим симфонічним оркестром запрошує із Житомира відомого композитора, диригента, скрипаля Родеріка Брауна (1817-1861). В школі навчалися сільські юнаки віком 10-17 років гри на духових й струнно-смичкових інструментах. Оркестр виконував найскладніші музичні твори. В оранжереї ставились балети, драматичні, оперні вистави.

В маєтку знаходили притулок польські політичні діячі переслідувані російською державою. Це: Антон Гурський, Тадеуш Барановський із родинами. Й коли вибухнуло польське повстання 1863 року на Правобережній Україні, Якуб стає до його лав. В бою під Салихою Старокостятинівського повіту, Якуб Чечель загинув. Російський уряд конфісковує маєтки учасників повстання. З аукціону («з молотка») маєток 26 січня 1867 року купує купець 1-ої гільдії з Житомира Купріян Абрамович Ляшков (віддавши в розпорядження сина Парфентія). Ляшков був надзвичайно помітною постаттю в історії м. Житомира. У 60-х рр. ХІХ ст. належав до 1-ої гільдії Новоград-Волинського і 2-ої гільдії Житомирського купецтва. Обіймав посаду директора Житомирського губернського попечительського комітету в’язниць, головний підрядник із будівництва Житомирського Преображенського кафедрального собору, займався широкою благодійницькою діяльністю, а в 1875-1882рр. був Житомирським міським головою. 

З 1870 року новим власником маєтку стає московський дворянин Іван Алєксандровіч Угрімов (1837-1905) історик за освітою (закінчив Московський університет). Власне маєток купує Алєксандр Івановіч Угрімов, чиновник особливих доручень Міністерства фінансів, колежський радник, коли продавши свій родовий «маєток Макроє» в Тульській губернії, набуває маєток Самчики, для сина Івана, що взяв шлюб із Марією Долгово-Сабуровою. Алєксандр Івановіч та Марія Павловна були людьми свого часу – мали передові погляди, надто освіченні і належали до такого ж Московського кола інтелігенції. В Самчиках ведуть велику освітню діяльність серед селян, місцевої інтелігенції. Будують за свій кошт школу (реальне училище) й утримують її; відкривають сільську бібліотеку (одну із найперших у Волинській губернії, де Алєксандр Угрімов в 1899-1900 роках читатиме пізнавальні лекції, школярам, селянам).

Маєток часто відвідують визначні діячі науки, культури, освіти того часу з Києва, Петербурга, Москви, де зустрічаються з місцевою інтелігенцією. Влаштовуються концерти народної музики (лірники, бандуристи). Для сільської церкви офірують богослужебні книги, церковні речі. Маєток продовжує традиції осередку культури краю, а Іван Угрімов стає відомим громадським діячем. Його обирають секретарем повітового предводителя дворян, почесним мировим суддею, губернським секретарем. Серед видатних людей кінця ХІХ – початку ХХ ст. котрих бачив маєток, насамперед варто назвати діячів з кола приятелів Льва Толстого. Алєксандр Угрімов згадував: «Мій дід був знайомий із родиною Толстих ще по Тульській губернії». 

Гостями Угрімових були: А.Ф.Коні (1844-1927), прогресивний російський юрист, академік, сенатор, відомий діяч культури, автор 5-ти томової праці «На жизненном пути»; М.І.Стороженко (1836-1906), український й російський вчений, історик західноєвропейської літератури, професор Московського університету, директор Рум`янцевського музею; Д.М.Ушаков (1873-1942), тоді ще студент, пізніше – вчений мовознавець, член-кореспондент АН СРСР, автор і редактор «Толкового словаря»; М.І.Стасюлєвіч (1826-1911), російський історик, публіцист, громадський діяч (гласний Сант-Петербургської думи), професор Петербургського університету, редактор журналу «Вестник Европы»; А.Н.Вєсєловський (1838-1906), російський філолог, історик літератури, академік, професор Московського університету; І.І.Янжул (1846-1914), український й російський економіст і статистик, академік, професор Московського університету; В. Спасовіч (1829-1906), польський й російський юрист, політик, публіцист, літературний критик і літературознавець, професор Петрбургського університету, засновник юридичного товариства; В.Безікірський (1835-1919), російський скрипаль, композитор, професор Московського музично-драматичного училища; Софія Познанська (Рабцевич) (1870-1947), польська піаністка, професор Петрбургської консерваторії; Карл Антоновіч Кламрот, скрипаль, професор Московської консерваторії.

Великий вплив мав маєток Самчики, його побут, природне середовище, село на долю синів Угрімових – Боріса й Алєксандра. Боріс Івановіч Угрімов (1872-1941), російський вчений-електрик, професор Московського вищого технічного училища, професор інституту народного господарства ім. Г.Плєханова. Б.Угрімов першим в Москві й другим в Росії розпочав читання курсу лекцій з електротехніки у вищому навчальному закладі, є винахідником електричного котла (демонструвався на Всесвітній виставці в Парижі 1900 року, отримав золоту медаль), автор праці «Основы техники сильних токов», яка витримала 5 видань; заступник голови Державної комісії з електрифікації Росії (ГОЕЛРО).

Алєксандр Івановіч Угрімов (1874-1974), російський вчений-агроном, віце-президент Московського товариства сільського господарства, заступник голови Ради з’їздів представників льонарської справи, член комісії ГОЕЛРО, ініціатор проведення в жовтні 1921р. електрооранки на дослідному полі «Бутирський хутір», після Лютневої революції в Росії 1917 року – начальник департаменту Міністерства сільського господарства тимчасового уряду. Закінчив Московський університет, Лейпцігський королівський університет, захистивши докторську дисертацію на факультеті природничих наук. Досліди для дисертації проводив в маєтку батька (на самичківських полях). Дисертація лишається актуальною й нині для працівників сільського господарства краю.

На початку ХХ ст. Іван Угрімов із-за сімейних обставин покидає маєток Самчики, виїздить до родової садиби брата Алєксєя в Орловській губернії «Васильєвскоє», де 1905 року проведе останні дні свого життя.

З 1902 року новим власником маєтку Самчики стає Михайло Петрович Шестаков (1856-1926). Як розповідають М.П.Шестаков купує маєток Самчики за 335 тис. рублів. Це був освічений, розумний, діяльний господар. Не гаючи часу розпочинає розбудовувати маєток – приводить його до вимог часу, застосовуючи новітні будівельні матеріали початку ХХ ст. Долучає до маєтку значний терен 2 га cільського майдану, заклавши тут ділянки французького регулярного парку, обводить маєток кам'яним муром-огорожею, з новим головним в’їздом – Брамою, на партері ставить фонтан, інше. М.П.Шестаков – людина нового часу, відомий громадський діяч, колекціонер творів мистецтва. Шестаков окрім Самчиків володів Турчинкою (станція Борова), селами Глубочок, Червона на Житомирщині. Закінчив училище землеустрою, отримавши атестат вченого управителя. Член Південно-Західного відділу Російської експертної палати, голова правління Південно-Російського товариства заохочення землеробства й сільської промисловості, член правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків, уповноважений 1-го Російського страхового товариства, член опікунської Ради Комерційного інституту, почесний член Ради Київського художнього училища, директор-розпорядник терещенківських цукроварень, редактор-видавець газети «Ведомости сельского хозяйства и промышленности», щотижневого журналу «Хазяйство», член Київського земельного банку, член ради Київського приватного банку, почесний куратор Київської гімназії №2, секретар і голова зборів Волинської губернії, предводитель дворянства Старокостянтинівського повіту. Колекціонер творів образотворчого мистецтва. М.П.Шестаков турбується про відкриття в Самчиках пошти, телеграфу. Ось як він це обґрунтовує: «… при маєтку винокурний завод, два парових млини, земська лікарня, великий упорядкований маєток, через який проходить телеграфна лінія на Остропіль, чисельність населення більша, аніж волосне село Решнівка». Глибокої осені 1916 року Шестаков із зятем Логачовим виїздить до Києва, як було завжди (в Києві мав особняк на Шовковичній), але сам не усвідомлюючи, що в цей раз – назавжди. До 1926 року працював в Цукротресті України.

Незабаром край впаде в бурхливі й грізні події Лютневої революції в Пертограді, більшовицького перевороту,становлення Центральної Ради на Україні, більшовицької агресії, громадянської війни… Запалають маєтки, гинутимуть значні пам’ятки культури, великі книгозбірні, неоціненної ваги архіви, люди… Високе мистецтво перетвориться в попіл, купи сміття… Правитиме голота…

Але доля буде прихильна до маєтку Самчики. Дух культури, дух демократичності господарів маєтку западе в душі поміркованих селян і вони врятують його. Пізніше нова влада вивезе до Києва, Житомира цінні мистецькі речі; покинуті будівлі довго чекатимуть нових господарів, що прийдуть з червоними зірками на головах, зі «своїм» розумінням культури. За браком цегли в місцевому господарстві будуть знищенні (1922-1925рр.) стайня із мезоніном, оранжерея (де 300 глядачів дивились балетні, театральні вистави, тощо), будинок з двома трикімнатними приміщеннями для службовців ще зовсім новий.

В спустілому палаці зазнають руйнувань інтер’єри, особливо ліпні декори. Знищать оздоби (горорізьба) на античні теми в десюдепортах у всіх залах, значно пошкодять корінфські капітелі колон Круглої зали, поздіймають зі стін великі дзеркала, зникне ватран (камін) Червоної зали-їдальні. Загине у вогні (1919р.) чудова скульптура німфи фонтану, відіб’ють руки й голови путті біля скульптур левів на Графських воротах.

Знімуть стулки Графських воріт (головного в’їзду до маєтку XVIII-ХІХ ст. ст.). Зазнає втрат маєток і в другій половинні ХХ ст. Без всіляких підстав знищать в 1958 році каретний двір Хоєцьких, рідкісну й унікальну споруду маєтків України, в 1971 році зруйнують штучний рельєф парку – яр і бельведер (альтанка на підвищеній частині рельєфу – гірці з якої відкривались краєвиди поза межами парку).

Маєток використає для своїх потреб місцевий радгосп (бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок, житло, клуб, в літній період – піонерський табір тощо).

В 1956 році на базі радгоспу засновується Хмельницька державна обласна сільськогосподарська дослідна станція; її відділи розмістяться в будинках маєтку. Помітний дисонанс в історичну цілісність маєтку внесли новобудови – архітектурні «шедеври совєтської епохи». Це чужі в маєтку будинок наукових відділів, два житлові будинки для директорів станції, будівля дитсадка, добудова до палацу Хоєцьких.

По війні маєток Самчики привертає увагу науковців, громадських діячів України. На основі ґрунтовних наукових досліджень маєтку, його історичної, мистецької культурної цінності Рада Міністрів приймає ряд постанов збереження палацово-паркового ансамблю, як пам’ятки національного значення. За Постановою РМ УРСР від 28 січня 1972р. №43; Постановою Держкомітету з охорони природи від 26 липня 1972р. №22 маєтковий парк, оголошується пам’яткою державного значення; Постанова РМ УРСР №442 від 6 вересня 1979р. взяла під охорону держави весь палацово-паковий комплекс-маєток Самчики (охоронний номер 1704) разом із церквою Параскеви П’ятниці (охоронний номер 1705).

Кабінет Міністрів України Постановою №844 від 5 серпня 1997р. оголосив «враховуючи історичну, архітектурну та природну цінність палацово-паркового ансамблю XVIII – початку ХІХ ст. маєтку Самчики – Державним історико-культурним заповідником, і своєю ж Постановою від 27 грудня 2001р. №1761 заносить маєток Самчики до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення.

Старокостянтинів
Туристичними стежками краю
(03854) 3 - 31 - 65
www.ksdua.com

Календар
«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
    
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright Dantour © 2017 |