П`ятниця, 01.12.2023, 15:44
Приветствую Вас Гість | RSS
 
                          
 

Меню сайту

 
Опитування
Ви були закордоном?
Всего ответов: 771

  

Місто понад Ікопоттю і Случем


Навдивовижу точно визначає народ місця своїх поселень. Напрочуд точно визначає і їхній статус, даючи шанс з'явитися на світ Божий чи то місту чи то селу. При цьому - жодного шансу поміняти їх місцями.

Отож, міста народжуються містами, розвиваються як міста, а якщо на те є господня воля, то й помирають містами...

Інтуїтивно точно дає народ назви своїм поселенням, що живуть вічно. Ці наймення навіть можуть загубитися у просторі. Та коли настане їхня година, вони знову знаходять свого носія. Міста, як і люди, мають свою долю...

На перехресті історичних подій щоразу вертаєш до теми своїх предків, свого рідного міста Старого Костянтинова, задаючись питан­ням: «Що ж дало місту сили прожити таке склад­не життя і не втратити власного призначення?».

Можливо, той історичний код, що заховав у глибоку минувшину витоки рідного міста, а весь його життєвий шлях покрив тернами та лавровими вінками. Можливо...

Старий Костянтинів належить до тих поселень, про які можна говорити як про «вічне місто». До його історії не можна застосувати поняття «виникло» чи «засноване». Жодна з ювілейних дат не є вичерпною, бо так і не дає остаточної відповіді. А місто тим часом велетенськими стрибками довжиною в 400 років вертає в минувшину, відкриваючи нам свій історичний поступ, залишивши загадкою самий початок, самий мотив зародження. Воно незмінно інтригує нас, висуваючи нові й нові загадки у вигляді, скажімо, тої ж трипільської ритуальної чаші, якій 7 тисяч років, або скіфського кухлика двотисячолітньої давності.

Хто знає, чому вони з'явилися в архео­логічному розколі... Можливо, обережний інструмент археолога і справді зачепив болючий нерв, що дрімав на глибині 7 тисяч років, а тепер ось заграв, зваблюючи до загадки: «Нумо, спробуйте розгадати: вчора мені було 400 років, сьогодні - 800, а завтра?.. Ні, не розгадаєте, бо я - вічне!»

Біжить, звивається у сплетіннях історії доля рідного міста. Вона схожа на Случ. Хто не бачив звичайного дива, як змійкою звивається Случ? Акуратно оминаючи найменші перепони, долаючи пороги, в'ється річка квітчастими луками , несе свої щедрі води до далекого моря. У літню спеку, буває, пересихають береги, і річка ледь не вмирає, але потім знову йдуть рясні дощі - і знову оживає нескорений Случ. І не було ще жодного випадку, щоб загубилась річка надовго. Так ось і історія мого міста, яке Случ своїми водами поїть, хвилями охороняє, очеретами пестить і пригортає.

...Уперше місто згадується в Іпатіївському Літописі під датою 1242 року в образі болохівського Кобуда, що палав від смолоскипів Данила Галицького. І коли згас останній із його смолоскипів і спопелилося останнє згарище - затихло місто, немовби пересох древній Случ, зачаїлось місто на спалених луках. Зачаїлось, але не зникло. Про його існування нам хлюпотіли води Ікопоті - ріки-побратима Случа. Недарма ж дослідники пояснюють назву Ікопоті як похідну від «Кобуд». Вони посилаються на Літопис, який гласить «...Случ і Кобуд...». Зверніть увагу на словосполучення «... І Кобуд...». Цілком логічне й реальне припущення, що місто Кобуд розкинулось на березі однойменної річки Кобуд, яку вкупі з її побратимом називали «...Случ і Кобуд...». З плином часу річка й здобула видозмінену назву «Ікопоть» («Ікобудь»), заховавши для нас у цій назві ключик до таємниці історії міста.

З XIII по XVIст. води Ікопоті омивали береги міста, що сховалось, одягнувши на себе тогу села Колищенці.» Щось таємниче є в цій назві: Колищенці... Ви чуєте: «Колись...», «Коли ще ... було місто...».

Це слово «колись» — воно віще для нашого міста. Воно воскрешає те, що приспав час. Воно мовби оберігає від забуття давню славу, щоб колись (!) нащадки, змівши порохи віків, відчинили таємничу скриню і знайшли в ній сущу Правду...

1561 рік засяяв для міста справжньою зорею. Її запалив князь К.- В. Острозький, бо мав на меті перетворити зруйнований Кобуд - Колищенці — на столицю свого князівства, а князівство - на центр України. Й запалюючи зорю міста, князь передав йому у спадок і свою долю: пережило воно і розквіт, і занепад, процвітання і руйнацію, було молодим і завзятим, а, бувало, часом ставало немічним калікою. Одначе ніколи не впадало в розпач, бо знало своє призначення: міста народжуються, щоб стати столицями.

Учені довели, що історія міста від Кобуда до сьогодення — це одна безперервна смуга, одна цілісна історія, одне місто, яке з примхливої долі

щоразу міняло свою назву - нині в образі Старокостянтинова воно красується на перетині русел Случа, Ікопоті й Шахівки, радуючи своїм голубим повноводним плесом громадян маленької батьківщини - Старокостянтинівщини.

Саме так, столицею краю, де течуть молочні ріки і квітнуть медові луки, став Старий Костянтинів. І тулились до його стін прилеглі села й міста, а він із висоти своєї Оборонної вежі пильнував їхній спокій, прикриваючи габою своєї слави й нездоланності. І народжувалися в ньому жителі, генії рідного краю, які віками прославляли своє місто.

Це твої, Старий Костянтинове, талановиті уродженці й вихованці командували арміями, грали шекспірівських героїв на світових сценах, торували тернисті шляхи-дороги в науці, відкривали незвідані таємниці буття. Стараннями твоїх синів і дочок ти залишаєшся вічно молодим і вічно таємничим, заховавши за розлогими каштанами легенди про підземні ходи, відкривши сотні дверей до помешкань новоселів - ти наповнив їх духом прадідівського затишку й добробутом трударя.

Усе тут мовби горнеться до людини. І навіть древня Сторожова вежа, наче воїн, стоїть на чатах миру й спокою старокостянтинівців. І гомінкі громовиці услід реактивному літакові у високості неба здаються напрочуд лагідними й милими серцю кожного, кому дорогі мирні світанки над рідним Старим Костянтиновом.


Старокостянтинів
Туристичними стежками краю
(03854) 3 - 31 - 65
www.ksdua.com

Календар
«  Грудень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
    
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright Dantour © 2023 |